Від «біолабораторій» до Бандери: методи російської пропаганди у тиску на українських військовополонених

Як російська пропаганда намагається зламати українських полонених: від «біолабораторій» до Бандери

Троє колишніх в’язнів, які пережили полон, поділилися з «Детектором медіа» своїм особистим досвідом і розповіли, як тюремники намагалися тиснути на них через пропаганду.

Психологічний тиск і катування: методи російських катів

З безлічі свідчень українських полонених відомо: російські окупанти не лише завдають тілесні каліцтва, а й систематично намагаються зламати духі морально. Їхня мета — нав’язати ідеї російської пропаганди та позбавити полонених національної ідентичності.

Втім, самі ж захисники України зазначають, що вплив такої пропаганди виявляється доволі низьким. «Детектор медіа» поспілкувався з трьома героями — бійцем «Азову» Денисом Федоренком, військовим Олександром К. і журналістом Дмитром Хилюком, щоб дізнатися правду про методи психологічного тиску та фейки, які розповсюджують катувальники.

Від «біолабораторій» до вигаданих тунелів: історія Дениса Федоренка

Денис Федоренко, мешканець Запоріжжя, вступив до полку «Азов» несподівано легко: з 200 кандидатів на базову військову підготовку було допущено лише 120, а в кінці залишилося близько тридцяти. Відбір був жорсткий, та Денис вистояв.

Під час війни у 2017 році він отримав поранення поблизу Маріуполя. Його рука була зламана, нерв пошкоджений, шматки снаряда досі залишаються в м’язах і касці — але на щастя не в голові. Наприкінці 2022 року він був начальником оперативного відділу полку і знову був поранений.

У 2023 році після довгої оборони «Азовсталі» “азовці” здалися в полон. Спочатку Дениса допитували у лікарні в Новоазовську, де намагалися змусити його підтвердити вигадані російською пропагандою тези:

• Існування американських біолабораторій поруч із фронтом;
• Таємні тунелі зі зв’язком Маріуполя із Запоріжжям;
• Обіцянки пом’якшення долі за «правильні» відповіді.

Денис згадує абсурдні питання слідчого, який вимагав вказати розташування неіснуючих об’єктів, та примушував фантазувати, щоб «додому» потрапити швидше. Але, попри катування і психологічний тиск, Денис змушений був брехати, бо реальність була настільки нелогічною, що не заслуговувала довіри «слідчому».

До полонених часто приходили пропагандисти: вони намагалися змусити їх говорити неправду, спекулювати на темах історії та політики. Наприклад, вимагали назвати фігури на українських купюрах, намагаючись довести, що Київ «належить» Росії.

Гімн Росії та безперервні катування: спогади майора Олександра К.

Майор Олександр К. служив у 36-й бригаді морської піхоти і боронив Маріуполь на підприємствах «Азовмаш» та імені Ілліча. Він пережив повний оточення, повторні невдалі спроби прориву й зрештою потрапив у полон.

Полонених спершу жорстоко били під час прийняття у в’язниці. Щоденні побиття, приниження й психологічний тиск були нормою життя в неволі. В одному з ізоляторів Олександр описує таке:

1. Прокидання о 6 ранку;
2. Шикування у камері під гімн Росії;
3. Обов’язкове вивчення тексту гімну;
4. Фізичне покарання за помилки у співі.

Крім гімну, полонені слухали «патріотичні» пісні російських виконавців — все це задля знищення внутрішнього спротиву. Протягом утримання українців примушували дивитися пропагандистські політичні шоу і слухати вигадки про наслідки війни, що мали посіяти сумнів у власній правоті.

За час неволі Олександр та інші полонені знаходили способи зберегти психіку — вигадували теми для обговорень і планували власне життя після війни. Такий процес допомагав не впадати у відчай.

Примусова демонстрація «Бесогона» та образи Бандери: журналіст Дмитро Хилюк у полоні

Журналіст Дмитро Хилюк був арештований окупантами неподалік Києва на початку повномасштабного вторгнення за свою професійну діяльність і громадянську позицію. Його тримали в численних слідчих ізоляторах Росії з жахливими умовами утримання.

Основні виклики Дмитра у полоні були такі:

• Катування під час прийняття, примус підписувати документи про «співпрацю»;
• Постійний психологічний тиск і перевірки;
• Обов’язкове вивчення антиукраїнської пропаганди, включно із шоу Нікіти Михалкова «Бесогон»;
• Нав’язування радянських ідей та дискредитація українських національних символів.

У камерах не було доступу до реальних новин — пропагандистські передачі перекручували факти і пропагували наративи про поразки України. Телевізори і радіо «кочували» по камерах, увімкнені на одне і те ж.

Окрім цього, полонені були змушені слухати радянські пісні сімдесятих і вісімдесятих років, що викликало ще більший дискомфорт і відчуття ізоляції від сучасної України.

Утримання Донця, жорстокість і несправедливість не змогли зламати волю до життя і боротьби навіть у таких умовах.