Повернення Федорова виявилось (не)реальним: чи був шанс на успішний протест?

Чи міг протест за повернення Федорова стати успішним: аналіз незвичного вимогу в українських вуличних акціях

Історія українських протестів зазвичай вимагала відставок, реформ і зміни політичного курсу. Проте влітку 2026 року з’явився унікальний випадок, коли центральною вимогою було не звільнення, а повернення конкретної особи — міністра оборони Михайла Федорова. Центр досліджень «Детектора медіа» вивчив, що писали учасники на платформах X, Threads та TikTok, щоб зрозуміти, де проходять межі демократичного протесту в умовах війни.

Українці, які вміють протестувати: від історії до сьогодення

Вулиця завжди була ареною активного протестного руху. За часів Кучми вимагали покінчити з авторитаризмом, домагалися відставки лідера та розслідування резонансних злочинів, як-от убивство журналіста Георгія Гонгадзе. Майдани проти Януковича двічі збирали сотні тисяч людей, а наметове містечко з гаслом «Юлі — волю!» трималося майже три роки. У 2025 році «картонковий протест» перед театром ім. Івана Франка став найбільшим з початку масштабного вторгнення Росії, спрямованим проти спроб влади змінити повноваження НАБУ та САП.

Несподіваний сюжет: вимоги повернути Федорова

У липні 2026-го, коли президент Володимир Зеленський відправив Кабінет міністрів у відставку, але не запропонував нового кандидата на посаду міністра оборони, вулиця вперше помітно вимагала протилежного — повернення звільненого очільника. За даними дослідження, майже в половині публікацій звучали заклики не звільняти Михайла Федорова або повернути його на посаду, а у третині матеріалів — пряма підтримка ексміністру. Водночас лише 1,6% дописів згадували про необхідність відставки всього уряду, яка сталася вдруге за рік.

Що стимулює ці протести?

Минулорічні акції були спонтанними, без політичного керівництва — вони відображали масову реакцію суспільства на загрозу незалежності антикорупційних органів. Нині ж у воєнний час, коли виборів немає, люди шукають інші способи вираження думок — зокрема через соцмережі та акції на вулиці. Ознаки протесту 2026 року відрізняються більшою персоналізацією та драматургією, що проявляється у схематичному протиставленні «герой — антигерой» і чітких лозунгах на кшталт «Федоров — так!» та «Сирський — геть!».

• 40% учасників називали передачу міністра оборони на колишню посаду головною метою;
• 20% вимагали відставки командувача ЗСУ Олександра Сирського;
• 80% опитаних заявили, що припинили б протест, якби Федоров повернувся.

Особливо багато персональних звернень на адресу президента і ексміністра зафіксовано у віртуальній галереї «Голоси з площі. Картонки», створеній дизайнером Артемом Сахом. Критика Зеленського також траплялася часто, хоча й не була превалюючою темою.

Що писали про реформи та військові питання?

Вражає, що лише близько 10% публікацій торкалися тем реформ, прозорості військових закупівель або цивільного контролю над армією. У більшості випадків вони слугували фоном, другорядним контекстом для закликів до обґрунтування кадрових рішень. Один із ветеранів та організаторів акцій Дмитро Козятинський підсумував: «Шкодую, що не вдалося налагодити діалог між владою і суспільством. Відсутність комунікації стала ключовою причиною протестів».

Після протестів: що відбулося далі?

Історія закінчилася тим, що Федоров залишив політику, щоб зайнятися оборонними стартапами. Він також висловив необхідність знайти механізм для проведення виборів під час війни. Новим міністром оборони став Євген Хмара. Але постає важливе питання — якщо вибори неможливі під час воєнного стану, чи не обмежується тоді право громадян на мирні зібрання? І чи є соціальні мережі та масові акції єдиними інструментами швидкої реакції суспільства на кадрові рішення влади, що викликають непорозуміння?

Повний текст дослідження, що містить методологію, аргументи «за» і «проти», а також розгляд нормативних аспектів протестів під час воєнного стану, доступний за посиланням.