Платоспроможна особа – Детектор медіа

Грантоспроможність культурних медіа: виклики та нові шляхи підтримки

Щоб отримати грантову підтримку, постійні редакції змушені виходити за межі своєї звичної діяльності. Потрібно почати щось нове й термінове, водночас не забуваючи про основний обов’язок — випускати журнали.

Медіа як багатообличчя: коли редакції перетворюються на проекти

Культурні медіа володіють унікальною здатністю швидко змінюватися. Оголошення конкурсу від УКФ миттєво трансформує журнал у культурний проєкт. Український інститут книги стає видавничою платформою, а House of Europe – майданчиком для міжнародної співпраці. Кожна нова програма відкриває чергове конкурсне вікно, і сталий колектив напружено дивиться: а чи впишемось ми цього разу?

Таким чином видання починають розпадатися на окремі складники, готові податися на різні гранти. Цілісність же редагування чи журналістики часто відходить на другий план — бо ціле майже ніде не підходить.

Практика грантового метаморфозу: виклики та вміння

Як керівник трьох профільних видань – «АнтиквАр», «Український театр» та «Кіно-Коло» – знаю це не з чуток. Задля підтримки можна вигадати:

• спеціальні випуски;
• виставки;
• дослідження;
• відеоцикли;
• публічні програми;
• цифрові архіви.

Усе це вимагає зібрати команду, скласти бюджет, знайти партнерів, виконати показники й підготувати звіти. Проте проблема не у вмінні робити це, а в тому, що постійне медіа змушене стати кимось іншим, щоб «система» звернула на нього увагу.

Журнали продовжують виходити, сайти оновлюються, тексти замовляються та редагуються, а робота з аудиторією триває. Отже, редакції доводиться шукати додаткові ресурси — кадрові, творчі, організаційні — аби водночас залишатися собою і одночасно подаватися у новій «грантовій» ролі. А ще й стартувати у справах, що не властиві і вкрай термінові.

Як працює система грантової підтримки

Фінансування значно охочіше спрямовується на нові відгалуження від звичної діяльності, ніж на розвиток ключових редакційних спроможностей. Зазвичай запуск сайту вже сприймається як результат проекту, хоча ті, хто наповнює його контентом щодня, часто залишені поза увагою. Система ж полюбляє новизну, а редакція живе за рахунок стабільності і послідовності. Тому регулярна праця часто вважається недостатньо «проектною» для отримання підтримки.

Державна підтримка у контексті поточних програм

У своїй колонці для «Детектора медіа» я розповідала, що профільні медіа — це критична інфраструктура. Однак нова Програма діяльності Кабміну не містить окремого пункту про медійну стійкість. Мінкульт вказує, що підтримка є, але вона захована всередині інформаційної та мовної політики. Як один із заходів називається «Тисячовесна» — чотири мільярди гривень на фільми, серіали, музику, перформативне і візуальне мистецтво, шоу та ролики для соцмереж.

Важливо розуміти, що це не про особистих переможців чи скандали навколо результатів. «Тисячовесна» нагадує гуманітарний скидання у зоні стихійного лиха:

1. хтось швидко збирає десяток ящиків;
2. хтось отримує якусь крихту;
3. а дехто навіть може постраждати від такого «щастя», адже великий бюджет і складний проєкт потрібно вміти ефективно управляти.

Одноразова підтримка врятує деяких, але не створює сталу систему, яка дозволила б планувати роботу на роки вперед. Після завершення проєкту редакції повертаються до ситуації, коли змушені «стрибати з жердиною» заради наступного гранту.

Які моделі підтримки існують у світі?

У багатьох європейських країнах вже визначилися з підходами:

• У Данії друковані й цифрові суспільно-політичні та культурні журнали отримують державні дотації саме на редакційне виробництво.
• У Норвегії «періодика і критика» — окремий напрямок підтримки незалежних редакційних часописів з інституційним фінансуванням до трьох років.
• У Франції Національний центр книги надає літературним періодичним виданням дворічні субсидії.

Держава не володіє цими медіа і не диктує тематику. Вона визнає просту істину: суспільна цінність культурної та інтелектуальної періодики не завжди відповідає розміру рекламного ринку.

У США ситуація дещо інша — загальнонаціональної системи регулярної федеральної підтримки профільних медіа не існує. Національний фонд мистецтв фінансує переважно конкретні мистецькі проєкти, тоді як основну роль грають ринок, підписки та приватна філантропія, наприклад Knight Foundation.

Що чекає Україну: пошук власної моделі

Україна ж наразі отримує від американської моделі лише відсутність системної державної підтримки, але без масштабної приватної філантропії. Водночас від європейської — конкурсні процедури і звітність, але без визнання профільних медіа як суб’єктів підтримки.

На цьому фоні Коаліція діячів культури разом із ГС «Центр “Регіональний розвиток”» та Агенцією економічного розвитку PPV презентували концепцію пілотної програми підтримки інституційного розвитку, яка пропонує зовсім інший підхід.

Головна ідея — фінансувати не наступний проєкт, а розвиток самої інституції. Мова йде про стратегію, управління, цифровізацію, партнерства, роботу з аудиторією та фінансову автономію.

Проте варто розуміти, що на сьогодні це лише концепція пілотного проєкту, створена в межах іншого грантового дослідження. Це не державна програма, а інструмент, який ще потрібно втілити і зробити доступним.

Чого бракує і що потрібно зробити

Основна небезпека в тому, що незалежні редакційні інституції не будуть чітко визначені як потенційні учасники цієї програми. Тоді вони знову змушені будуть вигадувати, як «дострибнути» до потрібного фінансування, не втрачаючи при цьому своєї ідентичності.

Україні не слід копіювати моделі Європи чи США механічно, а варто створити власний шлях:

• прозора державна підтримка незалежних профільних медіа, захищена від політичного втручання;
• активне залучення приватних і корпоративних внесків;
• розвиток системи підписок і партнерств;
• інституційне фінансування, спрямоване на підтримку здатності залишатися собою.

Але для початку сталим профільним медіа слід чітко й відкрито з’явитися в державній медійній політиці саме як медіа, а не як ситуативні або допоміжні культурні проєкти.

«Стрибки з жердиною» — це чудовий спорт, але дуже дивна і небезпечна державна стратегія.

Фото: Мій Київ