Питання до Зеленського відображають актуальні думки журналістів із різних медіа.

Чому журналісти звертаються до Зеленського: голос суспільства, який не чують

Нещодавно прочитала пост Наталії Лягчової та обговорення під ним про звернення журналістів до президента України Володимира Зеленського. Цей діалог викликав у мене низку роздумів, які хочу поділитися.

Що таке це звернення?

Це не звичайне колективне інтерв’ю і точно не підготовлена заздалегідь пресконференція. Журналісти не узгоджували листи питань і не мали змоги почути відповіді чи поставити уточнюючі запитання безпосередньо президентові. Цей формат — своєрідний зріз думок, побажань і занепокоєнь, які сьогодні мають представники різних медіа.

Якщо ми постійно повертаємося у своїх питаннях до тем корупції, відповідальності, кадрових призначень та майбутніх виборів — значить, це не випадкові питання, а дуже важливі проблеми, що турбують суспільство та експертне середовище. Це крик про стан справ у країні, а не лише допит президента.

Чому емоційність і гострі питання?

Деякі питання звучать різко, навіть емоційно. Та це не політичний активізм чи спроба підривати владу, як іноді звинувачують журналістів. Така форма комунікації зумовлена роками мовчання з боку влади й небажанням вести прямий діалог.

Закриття звичних каналів спілкування змусило журналістів виходити за рамки традиційного формату «питання–відповідь», перетворивши їхніх представників у голос суспільства, який інакше почути складно.

Внутрішні суперечки в медіаспільноті

Відсутність конструктивного діалогу влади з журналістами породжує внутрішні суперечки в їхньому середовищі:

• Хто журналіст, а хто «активіст»?
• Хто ставить правильні запитання, а хто виходить за рамки?
• Хто лояльний, а хто підтримує критику?

Замість пошуку коренів цих розбіжностей знову обговорюють форму спілкування, яку журналісти мають обрати, щоб достукатися до президента. Проте реальна проблема — що вже півтора року немає справжніх пресконференцій для незалежних ЗМІ, а низку видань узагалі виключили з діалогу.

Відповідальність влади за комунікацію

Журналісти не мають шукати способи «правильно» ставити питання, щоб влада погодилася говорити. Відповідь за організацію відкритого, чесного діалогу лежить на президенті та його команді.

На початку війни звернення Володимира Зеленського мали об’єднувальний ефект. Вони допомагали підтримувати віру у спільну перемогу та бажання змінювати державу. Але за роки війни механізми управління деградували, а кадрові призначення відбуваються не за принципом компетентності, а за лояльністю та вигодою для влади.

Проблеми державного управління

Корупційні скандали у близькому оточенні президента — не приховані від суспільства факти. Замість пояснень влада намагається замовчувати і перечекати критичні ситуації. Професіонали й інтелектуали визнають: система управління вичерпала свої можливості.

Далі постає складне питання: як виходити зі стану кризи і хто буде нести відповідальність за подальший розвиток країни?

Вибори під час війни: дилема без простих рішень

Дискусія в суспільстві майже одразу переходить до питання виборів у воєнний час:

1. Чи можливі вибори з урахуванням безпекових, організаційних та юридичних ризиків?
2. Які наслідки матиме можливий розкол суспільства за політичними ознаками?
3. Чи не загрожує війні недостатній контроль над владою через відсутність виборів і механізмів підзвітності?

Важливо відважитися не лише говорити про ризики проведення голосування, а й про небезпеки, що загрожують країні через нереформовану владу, корупцію та кадрову некомпетентність.

Альтернативні механізми підзвітності влади

Відсутність виборів не означає відсутність змін. Навпаки, це час для роботи над іншими механізмами:

• підвищення прозорості прийняття рішень,
• запровадження інструментів громадського контролю,
• формування платформи для відкритого діалогу між владою і суспільством.

Євген Глібовицький підкреслює, що в теперішніх умовах Україна перебуває в режимі деліберативної демократії — коли виборчий процес перебуває на паузі, а суспільство мусить активно шукати альтернативні шляхи впливу на владу.

Журналісти як посередники між владою і людьми

Важливо пам’ятати, що журналісти — не просто розпитувачі. Вони посередники, які транслюють суспільні запити й факти владі, а владу — суспільству. Але цей зв’язок сьогодні майже втрачено через закритість президента:

• відсутність справжніх пресконференцій,
• відбіркові офреки для обраних медіа,
• монотонні вечірні звернення без можливості живого спілкування.

Деякі ЗМІ взагалі не отримують доступу до офіційних комунікацій, зокрема й авторитетне видання ZN.UA.

Що стоїть за кризою комунікації?

Фактично ми опинилися в ситуації, коли влада і суспільство живуть на різних планетах. Війна ніби змогла замаскувати серйозні проблеми, такі як корупція, кадрова невідповідність і відповідальність за рішення.

І саме тому це звернення — не спроба замінити пресконференцію чи традиційний діалог, а своєрідний дзвінок тривоги, нагадування про те, що влада давно перестала чути свій народ.

Журналісти просто виконують свою роль — вийшли на вулицю з питаннями, які суспільство хоче почути. Навіть коли двері закриті і відповідей немає.