Чому гастрономічна журналістика в Україні досі майже не розвинена: інтерв’ю з Оленою Брайченко

Чому в Україні досі майже немає гастрономічної журналістики? Інтерв’ю з Оленою Брайченко

Чому важливо говорити про їжу так само серйозно, як про політику чи історію? І чому гастрономічна журналістика в Україні досі залишається радше рідкістю, ніж повноцінною професією? Ці питання ми розглянули у подкасті «Медіуми», де розмова з дослідницею гастрономічної культури і співзасновницею проєкту їzhakultura — Оленою Брайченко.

Гастрономічна журналістика: чи готова до неї Україна?

Олена Брайченко висловлює думку, що в Україні поки зарано говорити про сформовану гастрономічну журналістику як про повноцінну професію. Вона звертає увагу, що в багатьох сферах, навіть таких вузьких, як музейна журналістика, є специфічні оглядачі, а в гастрономії це радше хобі або додаткова активність журналістів. В Україні ж люди змушені поєднувати різноманітні теми: від політики до економіки або сільського господарства, і це не дозволяє їм повноцінно присвятити себе їжі як темі.

У світовій практиці окремі гастрономічні журналісти як фахівці почали з’являтися в період після Другої світової війни, хоча точну дату назвати важко.

Культурне коріння і потенціал України

Українська гастрономія має глибоке культурне підґрунтя, яке практично не використовується у журналістиці. Листи репресованих поетів, класична література, народні традиції — усе це створює унікальний контекст для теми їжі, що може стати основою для повноцінних досліджень і матеріалів. Але самі журналісти мають дотримуватися професійної дистанції: не рекламувати окремі заклади, а залишатися об’єктивними і незалежними, бо це фундамент журналістської етики.

Журналістика і блогінг: де межа?

В Україні часто плутають журналістику з блогерською діяльністю, особливо у сфері гастрономії. Розповіді про улюблені кав’ярні або ресторани часто подаються без чіткої відмітки на рекламу. Зараз ця сфера поступово еволюціонує — популярні блогери починають вказувати на комерційну співпрацю, і це трохи прояснює ситуацію.

Багато українських гастрономічних медіа, як-от PostEat, роблять огляди та новини, проте їхній вплив поки обмежується вузьким колом читачів.

Їжа — це не просто тема для розмови

Часто їжу недооцінюють, вважаючи її легкою темою. Проте за нею стоїть цілий світ знань:

• історія й географія продуктів,
• хімія та технології приготування,
• соціокультурні аспекти, від гендерних ролей до релігійних практик.

Їжа — це своєрідний макрокосмос, через який можна зрозуміти глибинні процеси в суспільстві. Наприклад, як у радянський час з’являються «білий соус» замість бешамелю або як індустріалізація змінює рецепти та кулінарну мову.

Їжа і час: що розповідають старі кулінарні книги

Дослідження старовинних кулінарних видань показують, як змінювалась кухня і культура її споживання у XX столітті. Рецепти свідчать про доступність продуктів, рівень освіти господинь, вплив політики і технологічного прогресу — наприклад, детальні інструкції у сучасних книгах з’являються, бо маємо покоління, які втрачають безпосередній досвід приготування їжі від старших.

Як соцмережі змінюють гастрономічний світ

Інстаграм і ТікТок для багатьох стали джерелом інформації про їжу. Хоч ці платформи і не мають такого професійного рівня, як серйозні видання, вони служать потужним інструментом популяризації кулінарних традицій і навіть допомагають зберігати культурну спадщину.

1. Великодні сирні коники з Коломиї покинули локальний контекст і стали відомі завдяки соцмережам.
2. Свято Зелених свят з його традиційними букетами та ритуалами набуло другого життя через візуальний контент у соцмережах.
3. Дідух, колись рідкісний символ на Різдво, тепер можна легко замовити онлайн.

Ці приклади ілюструють, як цифрові медіа працюють на повернення й утвердження гастрономічної ідентичності.

Їжа й війна: як гастрономія відображає і трансформує реальність

Війна змінила підхід до гастрономічних досліджень. Через їжу можна розповідати про глибокі переживання, ідентичність і навіть війну. Є проєкти, як-от War Cookbook, які збирають розповіді людей через призму кулінарного досвіду, що створює унікальну документалізовану історію сьогодення.

Сухпайки, які отримують військові, — це не лише їжа, а й інструмент виживання, у якому криється ціла історія розвитку харчування під час воєн. Калорійність і склади продуктів викристалізувалися з потреб військових конфліктів минулих століть.

Пиріг Незалежності: гастрономічна акція з глибоким змістом

Після початку повномасштабної війни Олена Брайченко разом із командою започаткувала проєкт «Пиріг Незалежності». Це не просто рецепт, а символічна страва, що поєднує українців та їхню історію. Пиріг — це зручна у вживанні й традиційна страва, що символізує єднання і взаємодопомогу. Важливо, що цей проєкт поєднує фольклорні традиції різних регіонів та етнічних груп в Україні.

«Пиріг Незалежності» супроводжується конкурсом, в якому збирають не лише рецепти, а й людські історії, які стоять за кожною стравою. Це відображає регіональні особливості, вікові традиції і робить акцент на живих людських зв’язках, які підтримують Україну сьогодні.

Гастрономія як частина національної ідентичності майбутнього

Погляд у майбутнє української гастрономії і журналістики пов’язаний із прагненням бачити українські продукти на полицях супермаркетів у всьому світі. Зараз це може звучати як мрія, але досвід інших країн показує, як культура і знайомства з кухнею народів спершу формуються уявою, а потім перетворюються на реальні кулінарні тренди і попит.

Уявлення про українську кухню має стати глобальним явищем, а гастрономічна журналістика — розвинутою галуззю, що диктуватиме свої правила та відповідатиме на виклики сучасності.

Як сказала відома науковиця Ольга Духніч, українці стали глобальною нацією не зі свого вибору, і тепер завдання — діяти в цих умовах. Гастрономія, як частина культури, має стати важливим інструментом підтримки і популяризації України у світі.