- Чому комунікація — ключова функція військового лідера: уроки від головнокомандувача ЗСУ
- Закритість командування: чи справді «робота воювати, а не комунікувати»?
- Відкритість чи «совковість»? Що каже НАТО
- Приклади комунікації в бойових умовах: Іранський та світовий досвід
- Військове лідерство: більший обов’язок — комунікувати
Чому комунікація — ключова функція військового лідера: уроки від головнокомандувача ЗСУ
Цей текст не було написано в поспіху. Авторка свідомо дала йому «настоятися», сподіваючись, що час приборкає емоції та дозволить побачити більше конструктиву у висловах головнокомандувача Збройних сил України. Та, на жаль, подальші прочитання лише посилили розчарування.
Закритість командування: чи справді «робота воювати, а не комунікувати»?
Зі змісту останньої колонки головного командувача Сергія Сирського, яка, ймовірно, була підготовлена за допомогою Ганни Маляр, складається враження, що вимога суспільства до відкритої комунікації викликала у нього не менше, аніж агресію. Основна теза — головком 24/7 зайнятий війною, не має ні часу, ні бажання займатися медійною діяльністю чи формувати імідж.
Цитуючи самого генерала: „Мені нецікава медійна робота. Я не буду будувати образ та не маю політичних амбіцій. Війна — мій фокус“. І ще: „Ця колонка не для користувачів соцмереж, які сперечаються, а для тих, хто безпосередньо несе тягар війни“. Отже, інтерв’ю і колонки — це не про нього.
Відкритість чи «совковість»? Що каже НАТО
Утім, така тотальна закритість військового керівництва від суспільства має геть інший вимір, що пов’язаний з мисленням минулої епохи. Доктрини НАТО чітко наголошують: комунікація з громадськістю на всіх рівнях є неодмінною складовою завдань армії, особливо під час конфліктів.
Ідеться не лише про політиків чи офіційних речників, а й про командирів, для яких завданням є не лише організація бойових дій, а й завойовування довіри населення. Завдяки відкритості підвищується рівень підтримки військових як в інформаційному, так і в матеріальному плані, що є критично важливим у період безперервної війни.
Корисні офіційні документи для ознайомлення:
- JP 3-61, Public Affairs (2015 з оновленнями 2016)
- AFDP 3-61, Public Affairs (2023/2024)
- AJP-10, Стратегічні комунікації НАТО (березень 2023)
- AJP-10.3, Військові зв’язки з громадськістю (вересень 2024)
- AJP-10.1, Операції з інформації (січень 2023)
Приклади комунікації в бойових умовах: Іранський та світовий досвід
Варто звернути увагу, як діє військове керівництво в інших країнах, зокрема під час операцій в Ірані. Там командування регулярно виходить на пресбрифінги, іноді навіть разом із секретарем оборони чи міністром, оперативно інформуючи суспільство і медіа про головні події.
На фото — американський Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн і командувач Центрального командування адмірал Бред Купер на брифінгах 2026 року. Ці регулярні заходи допомагають утримувати громадську довіру і підтримку.
Чому комунікація настільки важлива для армії?
- Армія потребує підтримки громадськості для ефективної мобілізації ресурсів, рекрутингу, фінансування та волонтерської допомоги.
- Довіра формується через відкритість і прозору інформацію, інакше утворюються домисли та поширюється дезінформація.
- У часі військових криз мовчання породжує конфлікти і непорозуміння всередині суспільства, що значно послаблює позиції армії.
Військове лідерство: більший обов’язок — комунікувати
Комунікація — це не просто додаткове завдання. Це серце лідерства, яке неможливо ігнорувати, навіть якщо відчуваєш тиск бойових буднів. Війна торкається кожного громадянина, і тому військове керівництво має нести відповідальність за контакт із суспільством.
Важливо розуміти: комунікація — це не розвага чи вподобайки соцмереж. Це невід’ємний інструмент для збереження довіри, підтримки та розуміння. Без цього армія стає як екіпаж корабля у темряві без маяка.
Демократія та підзвітність: як це працює?
Головнокомандувач підпорядковується президенту, але він передусім звітує всім громадянам. Це фундаментальна відмінність демократичного суспільства від авторитарного або радянського режиму, де закритість і недовіра панували як норма.
В сучасних реаліях, відсутність відкритості призводить до напруження, критики і непорозумінь, які виливаються у вуличні протестні настрої, публічні написи і різкі публікації в медіа та соцмережах — серед користувачів яких, власне, і полягає велика частина українського суспільства.
