За 35 років незалежності стиль українців змінився майже до невпізнаваності: від речей зі стихійних ринків і викрійок із журналів до власних брендів і міжнародних подіумів. Ми поступово формували власну fashion-індустрію — сучасну, але унікальну й автентичну. Дізнаємось, як змінювався наш стиль від 1990-х і до сьогодні.
1990-ті: ера ринків і безкінечних черг
Розвиток фешн-індустрії початку 90-х в Україні сильно відрізнявся від закордонного досвіду. Разом з проголошенням незалежності перед українцями постала безліч викликів, серед них гіперінфляція і дефіцит товарів. Подекуди на полицях магазинів не було продуктів, що вже казати про одяг.
Українська мода тих часів — це стихійні ринки, заповнені товарами з Польщі, Угорщини та Туреччини, примірки на картонках та безкінечні черги. Та все ж купити одяг було замало, адже він був майже однаковим. Щоб виглядати цікаво, доводилось вмикати креатив: часто нові образи створювали за викройками з журналів.
Переосмислення етнічних мотивів
Та вже у 1997 році сталась канонічна подія — перший в Україні тиждень моди. Тоді й сформувалась когорта людей, які започаткували модну індустрію в нашій країні:
Лілія Пустовіт, Віктор Анісімов, Вікторія Гресь, Лілія Літковська, Ольга Громова, Олександр Гапчук, Ірина Караванська. Вони диктували свої правила, створювали незвичні, епатажні колекції, експериментували і зрештою знаходили нові формати.
Ми звикли вважати, що переосмислення української культури, посилилось з початком повномасштабного вторгнення, але тренд на традиційні елементи в сучасному вбранні прослідковуються значно раніше. Наприклад, колекція Лілії Пустовіт 1999 року, в основі якої були образи, натхнені традиційними елементами вбрання та аксесуарів. А вже в недалекому 2001 — українці побачили на подіумах пальта, розшиті візерунками з хустин та жупанів Центральної України.
Нульові: українські дизайнери виходять на світову арену
На початку двотисячних, окрім вже знайомого тижня моди, в Україні організували конкурс для дизайнерів-початківців — «Погляд у майбутнє». За роки його проведення в нашій фешн-індустрії з’явилось чимало нових облич. Андре Тан, Ксенія Шнайдер та Іван Фролов, колекції яких нині користуються шаленою популярністю по всьому світу.
Та все ж інтегруватись у світову спільноту вдалсь не одразу. Новий етап в історії української моди розпочався у 2007, коли в Києві почали проводити «Київські дні моди». Це був той момент, коли світова фешн-спільнота почала сприймати нас, як окреме й самостійне середовище, здатне не лише наслідувати, а й створювати власні тренди.
Мода, як маніфест боротьби за свободу
Після подій Революції Гідності фешн став одним зі способів транслювати нашу культуру, розповідати про події всередині країни та наголошувати на нашій унікальності і незалежності.
У 2014 Ukrainian Fashion Week, проведення якого збігалося з одним із найнапруженіших періодів протестів, вирішили не скасовувати. Настрої того часу відчувалися й безпосередньо на подіумах. До прикладу, Лілія Пустовіт представила колекцію в синьо-жовтій гамі, Іван Фролов використав у своїх образах балаклави, а показ Крістіни Бобкової супроводжувався переосмисленим звучанням державного гімну.
Імена українських дизайнерів все частіше звучали на світовій арені: Іван Фролов, Ксенія Шнайдер і Руслан Багінський, чиї вироби почали користуватись популярністю серед світових селебріті. Нині їх обирають Мадонна, Белла Хадід, Дуа Ліпа, Бейонсе та Дженніфер Лопес.
З початком повномасштабного вторгнення український фешн не став на паузу, навпаки — він трансформувався у своєрідний меседж. Наші дизайнери створюють колекції, що відображають нашу реальність: вони говорять зі світом через, закладені сенси, символи і текстури.
Ми пройшли шлях від стихійних ринків до появи десятків впізнаваних брендів, які сьогодні представляють країну на світовій модній арені. І за цим шляхом стоять люди, чий талант перетворив моду на спосіб розповідати про Україну — іноді гучніше, ніж це можуть зробити слова.
