Євгенія Кравчук: «Не слід передавати інформаційний простір противнику»

Євгенія Кравчук: Чому ми не можемо віддавати інформаційний простір ворогу

Народна депутатка України, заступниця голови парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук розповідає про виклики, які стоять перед Україною в інформаційному полі щодо окупованих територій. Вона поділилася думками про необхідність створення єдиної стратегії, ролі державних і громадських інституцій, а також про позицію українських медіа в умовах війни.

Інформаційна політика в Україні: розподіл відповідальностей

Україна ще не має розробленої всеохопної інформаційної політики, що б ефективно працювала з окупованими територіями. Функції, пов’язані зі стратегічними комунікаціями, раніше були у Міністерстві культури, але тепер основне завдання покладено на Держкомтелерадіо при Кабміні. Однак це – поки що експериментальна модель, яка не дала відчутного результату. Саме Міністерство культури опікується питанням інформаційної безпеки в цілому.

Складність полягає в тому, що державні структури розподілені і не мають чітко визначеного органу, який відповідав би за комунікацію саме з мешканцями окупованих територій. Російська сторона водночас посилює інформаційну ізоляцію, блокуючи доступ до українських медіа та міжнародних платформ.

Хто займається комунікацією з окупованими територіями?

Питання інформаційної співпраці піднімається на різних рівнях:

• Координаційна група Міністерства молоді та спорту фокусується на комунікації з молоддю.
• Міжвідомча група при Раді національної безпеки і оборони (РНБО) займається інформаційною стійкістю, до якої входять також спецслужби.
• Наш Тимчасовий слідчий комітет в парламенті розглядає злочини РФ проти медіа і журналістів, тісно співпрацюючи з іншими державними органами.

Додатково, Представництво Президента в Криму здійснює власні комунікаційні заходи. Проте всі ці структури поки що діють розпорошено і не мають єдиного координаційного центру, здатного системно працювати з окупованими районами.

Чи співпрацює влада з громадськими активістами?

Взаємодія держави з волонтерськими та громадськими ініціативами існує, проте на централізованому рівні її не можна назвати системною. Народні депутати і робочі комітети намагаються посилити цей зв’язок, підтримуючи незалежні проєкти і ініціативи. Проте відсутність чіткої політики та підтримки з боку центральних органів гальмує розвиток.

Головні перешкоди та що слід змінити

Основні проблеми, які стримують впровадження ефективної інформаційної стратегії:

1. Нестача сучасних інструментів для комунікації з людьми в окупації.
2. Інформаційна ізоляція – перетворення цих територій на «чорну діру» в контексті доступу до правдивої інформації.
3. Недостатня робота зі специфічними каналами комунікації, особливо популярними серед молоді, такими як соціальні мережі, VPN, TikTok і Instagram.

З огляду на поточну ситуацію, не варто відкладати вирішення цих завдань до кінця війни – розвивати нові комунікаційні шляхи потрібно вже зараз.

Роль українських медіа в освітленні теми окупації

Медіа в Україні по-різному працюють із темою окупації. Загальнонаціональні канали не можуть присвячувати всю увагу цій проблематиці, але зобов’язані системно інтегрувати її в свої редакційні плани, а не лише під час річниць чи знаменних дат.

Особливу роль відіграють регіональні медіа, включно з релокованими виданнями, що продовжують підтримувати зв’язок зі своєю аудиторією, навіть на територіях, тимчасово під контролем Росії. Вони потребують не лише грантової підтримки, а й державного фінансування — як, наприклад, через Український культурний фонд (УКФ) або спеціальні програми розвитку медіа.

Як забезпечити потрапляння української інформації на окуповані території?

Держава має активно використовувати ті канали, що залишаються доступними для жителів окупації. Це передусім соціальні мережі, месенджери, різноманітні цифрові платформи, які молодь застосовує для отримання новин і спілкування. Саме там слід концентрувати комунікаційні зусилля, роблячи акцент на якісному, достовірному контенті, а не лише на формальних повідомленнях.

Така робота допоможе зберегти інформаційний зв’язок з людьми, які залишаються на окупованих землях, й не дозволить ворогу заволодіти інформаційним простором.