2008: Війна в Грузії — чому не можна забувати ці події
Річниця початку російсько-грузинської війни 8 серпня часто залишається поза увагою, хоча саме такі дати варто завжди тримати в пам’яті. Особливо зараз, коли ми розуміємо, як ретельно Росія ретранслює підґрунтя для масштабних конфліктів.
Початки пропаганди: як формували образ ворога
Ще за кілька місяців до початку війни я випадково натрапив на російський телевізійний сюжет про злочинність на Кавказі в Москві. Тематика сама по собі була об’єктивною, але приголомшливим було те, що майже всі історії акцентували увагу саме на грузинах.
- Інші народи Кавказу, такі як чеченці, дагестанці, вірмени або азербайджанці, наче зникли з ефіру.
- Телевізійна камера ніби навмисно шукала саме представників Грузії.
Вже в перший день війни стало очевидним, що це була підготовка: з образу «грузинських злочинців» російська пропаганда швидко перейшла до «грузинської агресії».
Мінливість української політики в контексті війни
12 серпня 2008-го я прибув до Тбілісі і став свідком потужного мітингу на проспекті Руставелі, де лунали виступи з підтримкою Грузії. Серед гостей був тодішній Президент України Віктор Ющенко, який привіз солідну європейську делегацію.
- Лех Качинський — президент Польщі.
- Валдас Адамкус — президент Литви.
- Тоомас Гендрік Ільвес — президент Естонії, який навіть назвав себе грузином задля підтримки.
Далі було не так безхмарно: у Верховній Раді України «Наша Україна» засудила агресію Росії, але інші потужні фракції не підтримали це рішення. Натомість створили слідчу комісію для перевірки передачі ЗСУ засобів ППО Грузії, що було радше відволікальним маневром.
Роль Заходу та відлуння світової політики
Події в Грузії були сигналом і для Заходу. Ось що сталося:
- США активно демонстрували військову підтримку через повітряний міст до Тбілісі, підкреслюючи свою присутність.
- Російські війська стояли неподалік столиці Грузії, але зупинилися, ймовірно враховуючи міжнародний тиск.
- Європейський Союз натомість обрав шлях дипломатичної «об’єктивності» й створив комісію, яка розподілила відповідальність між обома сторонами конфлікту.
Зміна адміністрації у США уособилася в натяках на «перезавантаження» з Росією, що стало сигналом Кремлю, що агресія не залишиться без подальших наслідків.
Грузія — попередній етап для більшої загрози
Війна 2008 року показала, що наступною ціллю Москви стала Україна. Проте громадська думка в Україні довгий час намагалася знайти порозуміння з Росією, навіть коли це здавалося наївним після Грузії та особливо після Криму і Донбасу.
Варто пригадати:
- Значна частина суспільства вірила, що з агресором можна домовитись.
- Буцімто «потрібно лише знайти правильні слова».
- Війна і конфлікти сприймалися як тимчасові непорозуміння.
Однак ці ілюзії розвіялись після 24 лютого 2022 року, коли реальність війни стала для України безжальною і відвертою.
Спогади про ті дні: фото й історії із Тбілісі
На фото нижче зображені українці, які жили в Грузії, а також грузини після мітингу 12 серпня 2008 року. Ці кадри нагадують про те, що за будь-якими геополітичними іграми стоять людські долі й емоції.
Відомий грузинський омбудсмен Созар Субарі підтримує біженців з окупованих територій, що ілюструє людську складову кризи.
Інші біженці облаштовуються в тимчасових притулках, отримують гуманітарну допомогу і намагаються відновити нормальне життя всередині недружньої реальності.
Сам я відвідував місця згорілих російських бронемашин, бачив блокпости і свідчив присутність тих, хто поширює “руський мір”.
Але навіть серед грузин були такі, що хотіли залагодити стосунки з агресорами — недарма життя людини складніше, ніж геополітичні гасла.
