Про негаразди у правилах Тисячовесни, фільмах, серіалах та соцмережевому контенті.

Чому телевізійники масово йдуть на Тисячовесну: помилки правил та виклики сучасного контенту

Нещодавня дискусія підкреслила основну причину, через яку ефірні телевізійники масово перебираються на Тисячовесну — легкі великі гроші. Однак ця ситуація має глибші корені, пов’язані з помилками у правилах, що регулюють Тисячовесну. Організатори, здається, не до кінця розуміють суттєві відмінності між створенням контенту для кіно, телебачення та соціальних мереж. Відомо, що в сфері телебачення завжди були нижчі розцінки та зарплати, порівняно з кіноіндустрією. Різниця у фінансуванні та винагороді між Укертелефільмом і кіностудіями для виконавців є очевидною.

Проблеми з прийняттям телевізійників у сферу кінематографа

В українському спілці кінематографістів тривалий час відмовляли телевізійникам у членстві, адже їх не вважали повноцінними кінематографістами. Поступово ситуація змінилася, але певні обмеження залишилися, зокрема й під час відбору проектів на державне фінансування.

Зокрема, державна підтримка на телесеріали становить лише 50% бюджету. Крім того, дебютантом може бути лише кінорежисер із дипломом українського вищого навчального закладу. Таке обмеження, зрозуміло, потрібно поширити й на телефільми, однак це не чітко вказано у правилах Тисячовесни.

Специфіка авторського кіно і фінансування

Авторське кіно залишається своєрідною темною конячкою — його специфіка в правилах лишилася непрорахованою, хоч компенсація бюджету обіцяна повністю, тобто 100%. Важливий нюанс стосується тривалості документальних повнометражних фільмів для кінотеатрів: законодавство вимагає хронологію від 70 хвилин, тоді як для телебачення повний метр — це від 52 хвилин. Через це виникає плутанина та складнощі з фінансуванням.

Варто також згадати продукт, орієнтований під YouTube. Бюджети на такі проєкти повинні бути значно скромнішими. Попри це, апліканти у Тисячовесні закладають великі суми навіть для контенту соцмереж, ігноруючи ринок кінотеатрів. Це здається зручнішим варіантом – обіцяти велику аудиторію в мережах, ніж планувати прем’єру неігрового кіно в традиційному кінопрокаті.

Проблеми і виклики державної політики в кіноіндустрії

Реальною перешкодою є помилки в правилах Тисячовесни, які наразі потребують термінового виправлення. Особливо тривожно задуматися, що чекатиме на Держкіно в тому разі, якщо Мінкульт і Тисячовесна фактично візьмуть управління кіновиробництвом у свої руки.

Згадаймо, що законодавство про кіно, на яке мало впливу пітчинги Тисячовесни, не адаптоване під нові реалії. Така неврегульованість створює хаос у держуправлінні галуззю, що рано чи пізно призведе до розмивання механізмів державної підтримки кінематографа.

Кінець кінців: про розподіл фінансування в медіа

Кінематографістам часто дорікають великими бюджетами на кіно, але насправді фінансуються різні форми екранного продукту, серед яких кіно — лише частина. За законодавством, кіно належить до сфери культури та має отримувати державну підтримку, тоді як телебачення й соціальні мережі належать до медійної індустрії й підкоряються більш ринковим механізмам.

• Кіно — це культурна галузь, що орієнтована на довгострокове творче зростання.
• Телебачення і соцмережі — передусім бізнес, що працює за законами ринку і швидко реагує на потреби аудиторії.
• Поєднувати ці дві сфери в одному бюджетному процесі непросто і неоднозначно.

Таким чином, важливо розрізняти ці різні контексти, щоб уникати непорозумінь і недопрацювань у державній політиці підтримки контенту.