Захопливі сенсації Одеського міжнародного кінофестивалю: до, під час і після війни
Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ) вкотре довів, що українське кіно має власний потужний голос, здатний знаходити відгук у серцях глядачів. Головними героями цьогорічного фестивалю стали саме українські стрічки — це була справжня перемога на тлі складних викликів, пов’язаних із війною.
Як війна вплинула на ОМКФ?
Повномасштабне вторгнення внесло суттєві корективи у проведення фестивалю. Через систематичні обстріли Одеси подія вже третій рік поспіль проходить у столиці — Києві. Кількість фільмів та програм дещо зменшилася: якщо торік показували 16 позаконкурсних програм, то зараз їх є 10. Загалом у 2025 році на фестивалі було 113 стрічок, зараз — понад 80. Бракувало картин, відзначених призами найбільших міжнародних фестивалів.
Проте, відзначається рекордний показ українських фільмів — як національного виробництва, так і копродукцій. Вразила збільшена кількість національних стрічок навіть у тих секціях, де раніше переважали роботи закордонних режисерів, таких як «Спеціальні покази», «Гала-премʼєри» й «Фестиваль фестивалів».
Найгучніші тріумфатори ОМКФ-2026
Крупними тріумфаторами стали три українські фільми, які отримали головні нагороди та високі відзнаки:
- «To Die To Live» — документальна стрічка Юлії Гонтарук, створена у співавторстві з Латвією та Словаччиною. Вона виборола Гран-прі фестивалю та премію «Найкращий український документальний повнометражний фільм», отримала дві статуетки «Золотий Дюк» і два грошові гранти загальною сумою 150 тисяч гривень.
- «За Перемогу!» Валентина Васяновича — ігровий фільм, визнаний найкращим у національній категорії, відзначений спеціальною нагородою від Megogo і премією FIPRESCI. Ця стрічка має унікальний статус після перемоги на престижному Міжнародному кінофестивалі в Торонто.
- «Гірник» Миколи Бута — неігрова робота, що здобула спеціальний диплом журі у національному конкурсі. Фільм заснований на особистих відеоматеріалах головного героя-волонтера Дениса Христова, він дає змогу проникнути у реалії життя під обстрілами на Донеччині.
Українські переможці у світовій конкуренції
У міжнародному конкурсі успіх відсвяткували камерні драми:
- «Розкажіть усім» (реж. Аллі Хаапасало, Фінляндія) виграв у номінації «Найкращий повнометражний фільм»;
- «Брат» (реж. Мацей Собєщанський, Польща, Чехія) отримав спеціальну відзнаку журі.
Ці стрічки — на прикладі власних сюжетів — також торкаються тематики війни, відображаючи різні її аспекти та наслідки.
Часова палітра воєнних історій
Цікаво простежити, як саме українські фільми розкривають події та настрої конфлікту у різні періоди:
«To Die To Live» — життя між війною й миром
Цей фільм простежує долі трьох воїнів «Азова» — Сергія «Шахти», Олексія «Танцора» та Андрія «Поттера». Історії починаються у 2015 році під час бойових дій під Широкіним. Ми бачимо героїв у окопах, у мирному побуті та знову на фронті. Авторка помічає, що саме цивільне життя, з його буденними труднощами, часто приносить більші випробування, ніж сама війна. Одержання внутрішньої гармонії після повернення з фронту — довгий шлях, сповнений переосмислень, як у випадку Сергія, який змінює своє ставлення до війни.
«Гірник» — щоденник війни від першої особи
Оповідь Миколи Бута базується на унікальних аматорських кадрах, знятих волонтером Денисом Христовим у місті Гірник на Донеччині, що потрапило під окупацію. Зйомка від першої особи створює ефект повного занурення: страх, рішучість, відчай і надія — усе це передається через екран. «Гірник» показує, як реальні люди переживають катастрофу, яку їм нав’язали вороги.
«За Перемогу!» — післявоєнна реальність і особисті драми
Так само, як і в попередній стрічці Васяновича «Атлантида», знятій у 2019 році, новий фільм поринає у світ післявоєнної України — вже після перемоги. Головні герої — чоловіки, що страждають від посттравматичного синдрому, які зіштовхнулися із розпадом родин через тривалу розлуку з близькими, які виїхали за кордон. Фільм інтегрує елементи кіно в кіно, стираючи межі між реальністю та постановкою, і завершується нотами надії.
Українське кіно — голос покоління у часи змін
ОМКФ став майданчиком, де три абсолютно різні фільми створили своєрідну хроніку війни, що охопила різні її етапи — від початку конфлікту, через його розгортання, до майбутнього після перемоги. Цей своєрідний «літопис» формує унікальне бачення історії через особисті долі і художній погляд режисерів.
Матеріал підготовлено за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та фінансування Норвезького агентства з розвитку співробітництва (NORAD).
