Всі проти: як закон про приватні колекції викликав хвилю обговорень у Facebook і ЗМІ

Як законопроєкт про приватні колекції розділив суспільство та змусив говорити всіх

Законопроєкт №15436, який Верховна Рада зареєструвала 21 липня 2026 року, мав на меті нарешті врегулювати статус приватних колекцій в Україні. Але замість спокійного рішення ця ініціатива викликала справжню бурю емоцій і різких дискусій у соціальних мережах — особливо у Facebook.

Кожна зацікавлена сторона розглядає документ через власні окуляри й бачить у ньому зовсім різне: для одних це ризик легалізації чорних розкопок, для інших — загроза репресій та конфіскації майна.

Ця стаття розкриє, що ж насправді пропонують зміни, чому виникли такі гострі суперечки та як медіа подали всю ситуацію.

Що покликаний змінити законопроєкт і які нововведення він пропонує

Документ названо «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України “Про музеї та музейну справу” щодо впорядкування недержавної частини Музейного фонду України і розвитку приватного колекціонування». Він поєднує два ключові завдання: впорядкувати недержавну частину музейного фонду та підтримати розвиток приватного колекціонування.

Основні пропозиції включають:

• визнання статусу колекціонера на законодавчому рівні;
• дозвіл зберігати предмети недержавної частини Музейного фонду не лише у приватних музеях, а й у власників;
• введення державної експертизи і реєстрації культурних цінностей;
• адміністративні санкції за обіг незареєстрованих предметів;
• запровадження декларації добросовісного володіння як підтвердження законності колекції.

Отже, законопроєкт одночасно дарує права і встановлює зіставні обов’язки для приватних колекціонерів — визнає, але і контролює, легалізує та стимулює передачу колекцій у публічне користування.

Чому археологи підняли голос тривоги?

Інститут археології НАН України та Спілка археологів висловили категоричну невдоволеність частиною механізмів законопроєкту, особливо декларацією добросовісного володіння.

Їхня позиція базується на тому, що археологічний предмет має цінність насамперед у своєму контексті: місце, час і умови знаходження важливі для науки. Вилучені незаконно артефакти втрачають цю інформацію і подальша декларація не поверне втраченого.

Археологи побоюються, що декларація фактично стане інструментом легалізації грабіжницьких знахідок, а також послабить позиції України у питаннях міжнародного повернення культурних цінностей із сумнівним походженням.

Однак такий підхід ігнорує наявність великої кількості історичних колекцій, які не мають сучасного документального підтвердження, але фактично перебувають у законному приватному володінні.

Погляд державних музеїв: «Все звучить добре, але хто це робитиме?»

Державні музеї та інституції вбачають у законопроєкті не тільки завдання, а й виклики. Ідея державної експертизи, перевірок та можливого тимчасового прийому колекцій звучить логічно, але в реальності знайти фахівців, які зможуть кваліфіковано опрацювати тисячі предметів, дуже складно.

Крім того, у час війни музеї сильно обмежені в ресурсах, відчувають нестачу приміщень для зберігання та фінансування для реставрації, тому додаткові обов’язки без відповідної підтримки можуть стати непосильним тягарем.

Зі свого досвіду, тісна співпраця та підтримка приватних колекціонерів — це те, що фактично допомагає музеям існувати і розвиватися:

1. приватні інвестори фінансують реставрацію та наукові дослідження,
2. меценати допомагають поповнювати фонди,
3. спільні проєкти сприяють розвитку культурної інфраструктури.

Саме тому фокус має бути не на посиленні контролю, а на налагодженні партнерства між музеями та приватними власниками.

Як на законопроєкт відреагували приватні колекціонери

Представники приватної спільноти культурних цінностей відразу ж відчули прискіпливий погляд держави. У великих заявах звучали слова про тиск, корупційні ризики та надмірний контроль, який перекладає на колекціонерів обов’язки музейних працівників.

Частина критики справедлива, зважаючи на такі моменти:

• значна концентрація повноважень в руках однієї експертної особи;
• невизначеність щодо тривалості та вартості експертизи;
• відсутність чітких процедур апеляції та захисту від конфлікту інтересів.

Проте серед деяких власників культурних цінностей побутує і крайній скепсис — будь-які форми реєстрації і контролю вважаються репресією. На жаль, це ігнорує суспільну значущість культурних об’єктів, що виходить за межі звичайної приватної власності.

Регуляторні ризики для ринку

Для гравців на ринку антикваріату, аукціонів і галерей важливо не лише мати законні право власності, а й оперативно й передбачувано здійснювати обіг предметів.

Якщо процедура експертизи виявиться недоступною, тривалою або залежною від бюрократичних перешкод, то легальний ринок втратить конкурентність, а тіньовий залишиться привабливішим і швидшим.

Щоб уникнути такої ситуації, потрібні прості й чіткі правила з цифровими рішеннями, які полегшать життя колекціонерам і торгівцям.

Як медіа підігріли конфлікт і що з цього вийшло

Інформаційна кампанія навколо законопроєкту почалася з акценту на штрафах до 17 тисяч гривень та конфіскаціях, що викликало справжнє занепокоєння у власників старих речей. Такий підхід раптово змістив фокус із позитивних новацій на можливі санкції.

Новини про принципові зміни неодмінно знаходять резонанс і швидко поширюються у соцмережах, але часто з перекручуванням або упрощенням змісту. Відтак виникли дві полярні версії: держава забере все або ж легалізує здобутки чорних археологів.

Щоб ще більше ускладнити ситуацію, позиції тих, хто критикував законопроєкт, часто приписувалися опонентам, що призводило до непорозумінь і взаємних звинувачень.

Чому один законопроєкт не може одразу вирішити все

Законопроєкт 15436 прагне закрити дійсно багато завдань одночасно—від легалізації колекціонування до зупинки чорного ринку археології, від розвитку співпраці з музеями до створення системи контролю.

Щоправда, в ньому майже не розрізняються категорії культурних цінностей, що призводить до затушовування різних юридичних та інституційних режимів для кожного виду предметів.

Для ефективного законодавства потрібні:

1. чітке розмежування типів та статусів культурних об’єктів;
2. запобіжники для охорони археологічних цінностей;
3. перевірка баз викрадених і незаконно вивезених колекцій;
4. незалежні процедури апеляції;
5. правила для уникнення конфліктів інтересів при експертизі;
6. захист особистих даних власників.

Також потрібні чіткі позитивні стимули для колекціонерів, які показали б, що реєстрація — це не лише обов’язки, а й переваги: юридичний захист, простіше страхування, доступ до наукової спільноти та легальний обіг культурної спадщини.

Громадський резонанс і спільна необхідність змін

Попри суперечки та критику, ініціатива стала приводом для публічної дискусії і розвитку теми, що була давно необхідною. Комітет Верховної Ради запросив до співпраці музеї, археологів, колекціонерів і громадські організації для доопрацювання тексту.

Без довіри з обох сторін — держави і приватних власників — важко створити ефективну систему, яка зможе захистити культурну спадщину України та підтримати тих, хто її збирає і зберігає.

Сьогодні ніхто не довіряє повністю іншій стороні: ні держава приватним власникам, ні колекціонери державі; ні археологи приватному ринку, ні ринок державним експертам. Така недовіра призводить до глухого кута, з якого потрібно виходити через відкритий діалог, прозорі процедури і справедливі правила.

Фото: unn.ua