⛅ +19°C КиївUS USD44.56EU EUR51.79GB GBP60.31PL PLN12.00
UKRU Понеділок, 7 Вересня 2026
Кримінал

Як описувати молодь, яку Росія залучила до військових дій

Мілітаризація молоді на окупованих територіях: історія Олександра Мустяце та виклики для України

28 липня активісти ініціативи Back to Ukraine повідомили про перший зафіксований випадок, коли викрадену дитину, що перебувала у реєстрі «Діти війни», ідентифікували як солдата російської армії. Це – доля Олександра Мустяце з села Кринки, який опинився на боці агресора і бореться проти своєї ж країни. Історія хлопця поширилася по всьому медіапростору, зокрема і в Росії, де його участь трактують як добровільну й свідому. В Україні ж Олександр потрапив у базу «Миротворця» як зрадник і воєнний злочинець.

Та на цьому справа не закінчується: згодом стало відомо і про його 15-річного брата, учасника російської мілітаризованої дитячо-юнацької організації «Юнармія». Молодший брат із командою «Радар-12» неодноразово брав участь у військово-патріотичних іграх, виконуючи роль сапера.

Хто такі брати Мустяце та як вони опинилися в лавах армії Росії?

За даними реєстру «Діти війни», Олександр Мустяце народився 2007 року і зник із села Кринки на Херсонщині. Активісти виявили його сторінку у «ВКонтакте», де хлопець позує у військовій формі з російською символікою «Z» та триколором.

Відомо, що восени 2022 року він брав участь у штурмі українських позицій, де зазнав поранення. Його лікували у військовому шпиталі імені Бурденка в Москві, після чого він повернувся до служби. В соціальних мережах він або заходить під іменем Александр Фаменок, або через акаунт своєї дружини Вікторії, з якою теж зображений у формі. Сам Олександр у спілкуванні з активістами висловився лаконічно, що Росія «завжди була в його серці».

Сімейний контекст і переміщення

За даними витоків, хлопець виїхав із Херсона на Кримський півострів у грудні 2022 року, а в лютому 2023-го опинився біля Анапи разом із матір’ю та її чоловіком. Мати працює в Росії з початку 2023 року, а її чоловік має російський паспорт. Стосовно них, а також опікунства над трьома братами, активісти підозрюють, що їхніх біологічних батьків або позбавили прав, або вони загинули.

Наймолодший із братів, наразі неповнолітній, навчається в школі, що активісти назвали «конвеєром мілітарної обробки»: там проходять військові уроки, організовують зустрічі з ветеранами та створили шкільний музей, присвячений «спеціальній військовій операції». Від дітей також вимагають писати листи російським солдатам.

Реакція українського суспільства та медіаекспертів

Реакція в Україні неоднозначна: від співчуття з огляду на пропагандистський вплив до відвертого осуду та звинувачень у колабораціонізмі. Водночас експерти наголошують, що важливо враховувати складність ситуації.

Позиція медіатренера Отара Довженка

  • Він визначає мілітаризацію дітей і молоді на окупованих територіях як злочин, але водночас підкреслює, що кожна людина несе відповідальність за свої рішення, зокрема щодо служби у ворожій армії.
  • Проте відсутність чітких заходів для підтримки українців, які залишилися в окупації чи втратили можливість впливати на долю своїх дітей, створює кризову ситуацію.
  • Довженко наголошує: важливо не втрачати можливості контакту з тими молодими людьми, зберігаючи перспективу їхнього повернення в українське суспільство.

Думка журналіста Андрія Діхтяренка

Погляд Андрія стосується особливостей суверенного вибору та вартості інформації:

  1. Він звертає увагу, що листування Олександра у соцмережах не обов’язково є щирою заявою, адже доступ до облікового запису може мати третя сторона.
  2. Стосовно молодшого брата не варто поширювати персональні дані, бо дитина не є злочинцем і має шанси на повернення.
  3. Важливо уникати поспішних оцінок і залишати простір для майбутніх змін у свідомості цих молодих людей.

Пояснення від адвокаційної директорки Альони Луньової

Вона акцентує на масштабності проблеми та необхідності обережної комунікації:

  • Російська пропаганда цілеспрямовано індоктринує українських дітей для мобілізації в армію агресора.
  • Публічність детальних історій неповнолітніх може шкодити не лише їм, а й іншим дітям на окупованих територіях, посилюючи стигматизацію та стратифікацію суспільства.
  • Важливо не криміналізувати всіх без винятку, а враховувати обставини та забезпечити можливості для підтримки та реінтеграції в майбутньому.

Погляд голови Комісії з журналістської етики Андрія Куликова

Куликов пропонує:

  1. Не публікувати імена та фото неповнолітніх, надаючи можливість уникнути поспішних рішень щодо їхньої долі.
  2. Підходити відповідально до формулювань, уникаючи натяків на добровільність, поки немає чітких підтверджень.
  3. Прокоментувати важливість висвітлення прикладів, що ілюструють мілітаризацію, але без надмірної емоційності, яка підживлює пропаганду ворога.

Слово від ініціативи Back to Ukraine — навіщо публікувати такі історії?

Команда Back to Ukraine розповіла, що прагне показати правду про системні практики Росії з мілітаризації та індоктринації: це не просто історія окремої дитини, а комплексна проблема, що має глибокі історичні та соціальні корені.

Їхні аргументи:

  • Публікація конкретних імен та історій, підкріплених фактами, допомагає донести проблему до міжнародної спільноти і посилити увагу світу до злочинів агресора.
  • Вони свідомо уникають надання повної інформації про неповнолітніх, щоб не нашкодити психологічному стану дітей та безпеці родин.
  • Російські пропагандисти використовують історію Олександра як приклад «добровільного» вибору, через що важливо відкрито говорити про системну підготовку майбутніх солдатів.

Back to Ukraine наголошують на необхідності створення в Україні нових форматів комунікації з дітьми на окупованих територіях, щоб зберегти їхню ідентичність і протидіяти пропаганді.

Проєкт підтримується міжнародними партнерами

Ця історія реалізується в межах Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *