Олександр Носок: «Інформації про події на окупованих землях досі замало»

Секрети виживання в окупації: що відбувається в Енергодарі та на Запорізькій АЕС

Про життя українців у тимчасовій окупації майже нічого не відомо широкому загалу. Як журналісти можуть розповідати про ці реалії без спрощень і однобоких оцінок? Чому важливо не тільки документувати злочини Росії, а й фіксувати повсякденне існування людей, які залишаються на окупованих територіях роками?

Із чого розпочалася робота над темою

Олександр Носок, журналіст онлайн-медіа «Перший запорізький», у подкасті «Медіуми» ділиться досвідом збору свідчень про переслідування, тортури й незаконне ув’язнення мешканців Енергодара і працівників Запорізької АЕС. Його розслідування «Атомне місто в кайданах» отримало спеціальну нагороду конкурсу «Честь професії» цього року.

Саме ця робота стала спробою зібрати докупи розрізнені історії та факти, аби показати масштаб трагедії в місті і зафіксувати всі події для майбутньої історії.

Чому Енергодар – особливе місто в окупації

Початок повномасштабної війни наочно показав, наскільки сильний дух опору українців Енергодара. Коли російські війська рушили на місто, тисячі мешканців організувалися самотужки для мирного спротиву. Вони виступали як живий щит перед окупантами, протестуючи без зброї, терплячи насильство, але не здавались.

Нажаль, саме через цю сміливість Енергодар перетворився в один із головних центрів жорстоких та масових репресій на окупованій частині Запорізької області. Російська влада почала встановлювати контроль шляхом терору, що тривало роками.

Жертви серед працівників Запорізької АЕС

Запорізька атомна електростанція, найбільша в Європі, опинилася в унікальних та критичних обставинах: персонал змушений був працювати без відпочинку і під загрозою насильства. Керівництво та працівники зазнавали тиску, їх змушували приймати російські паспорти, підписувати контракти з «Росатомом» та співпрацювати з окупантами.

Відмови каралися жорстокими катуваннями, іноді – смертю, як у випадку з водолазом Андрієм Гончаруком, якого забили за відмову виконати наказ росіян.

Таємниці катівень та їхній вплив на життя енергодарців

Фізично виїхати в окупований Енергодар не було й неможливо, тож інформацію збирали з відкритих джерел, співпрацею з міською владою та правозахисними організаціями.

Виявилося, що в місті існувало щонайменше 16 місць незаконного утримання людей. Викрадення, жахливі умови тримання, тортури – усе це було звичайною реальністю для багатьох мешканців.

• Крихітні камери бували завдовжки 3,5 на 3,5 метра, часто в них одночасно утримувалось до двадцяти осіб, які не могли ні сісти, ні лягти, постійно освітлені штучним світлом.
• «Яма» – підземна катівня біля станції, де людей піддавали жорстоким знущанням, каліченню і навіть здійснювали вбивства.

Такі місця стали символами системного терору, що перетворив Енергодар на один з найбільш репресованих куточків окупованої України.

Системний терор і переслідування проукраїнських активістів

Застосована окупантами практика переслідувань ґрунтується на жорстокому системному терорі, що охоплює всі прояви проукраїнської позиції, навіть найменші.

Російська влада не робить винятків для слабких: жінки, люди похилого віку, хворі та особи з інвалідністю теж стали жертвами викрадень і катувань.

Методи залякування включають:

1. Погрози насильством над родичами або зґвалтуванням;
2. Жорстоке знущання та катування електричним струмом;
3. Фабрикація кримінальних справ і прискорені судові процеси;

Лише в Енергодарі відомо про понад 42 цивільних полонених, серед яких 15 працівників Запорізької АЕС, включно з 12 жінками, засудженими до тривалих строків у тюрмах РФ.

Цивільні полонені – важіль міжнародного тиску

Росія застосовує цивільних заручників як засіб для досягнення політичних цілей. Однак міжнародне законодавство не містить офіційного визначення «цивільного полоненого», що ускладнює процес їхнього звільнення.

Незважаючи на спроби звернутись до МАГАТЕ, відповідей не надходить. Усі ці обставини підкреслюють, наскільки важливо поширювати інформацію про цю проблему на глобальному рівні.

Труднощі журналістського висвітлення життя в окупації

Нова спеціальна номінація конкурсу «Честь професії» привернула увагу до теми тимчасово окупованих територій, зібравши понад 90 робіт. Однак тема залишається складною для журналістів через низку причин:

• Відсутність фізичного доступу до окупованих територій;
• Психологічна важкість опрацювання травматичних історій;
• Існування суспільних стереотипів про жителів окупованих міст;

Для багатьох медійників тема залишається викликом не лише через труднощі з інформацією, а й через необхідність відповідально передавати складну правду без спрощень.

Переосмислення практик і виклики

Протягом п’яти років війни кілька разів змінювалися підходи до висвітлення окупації, однак ризик перебільшень та узагальнень все ще залишається. Важливо уникати двох крайнощів:

• Пухка ідеалізація з розрахунком на швидкий розпад окупаційної системи;
• Повне ігнорування присутності людського життя та соціальних процесів в окупації.

Крім того, не вистачає матеріалів, створених саме для мешканців окупованих територій із корисною інформацією про безпечні маршрути виїзду, безпеку спілкування та інші важливі аспекти щоденного виживання.

Роль журналістів і медіа у формуванні реального образу окупації

Ще одна проблема — це повторюваність героїв та сюжетів у багатьох матеріалах. Більше уваги слід приділяти пошуку нових історій, які показують різні аспекти життя в окупації й утворюють більш глибоку і складну картину.

Документування воєнних злочинів і катувань, звичайно, необхідне для закріплення фактів і притягнення винних до відповідальності. Але паралельно варто відображати і буденність, адже люди живуть із цими подіями кожного дня.

Що відбувається за лаштунками окупації

Деякі жителі перебувають в окупації більше чотирьох років, а інші — навіть понад десять років. Вони доглядають за родичами, працюють, ведуть господарство, ховають свої справжні погляди та пристосовуються до російського контролю.

Досі бракує публікацій про такі аспекти:

1. Функціонування підприємств і комунальних служб;
2. Способи виживання в умовах тотального нагляду;
3. Механізми підтримки зв’язку з підконтрольною Україною територією.

Потреба у безпечних методах роботи з джерелами

Журналісти, які працюють із окупованими територіями, стикаються з серйозними ризиками для своїх співрозмовників. Важливо розробляти правила безпеки, обмінюватися практиками в медіаспільноті і допомагати регіональним редакціям розповідати правду.

Проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії шляхом надання критичної підтримки громадам, органам влади, громадянському суспільству, медіа та приватному сектору.