Як конфлікт Олі Полякової зіткнув під кутом поляризацію в українському суспільстві
Інтерв’ю співачки Олі Полякової викликало неабиякий резонанс і жваве обговорення в медіа й соцмережах. Я особисто, не надто слідкую за її творчістю — відома мені лише пісня «Вадик» завдяки розмові Дмитра Гордона з її чоловіком, а от «Шльопки» не моя історія. Проте саме реакція на її слова відкрила важливі питання про стан українського громадянського суспільства та суспільних настроїв.
Хочу поділитися своїми спостереженнями й думками щодо цієї непростої теми, що виходить далеко за межі простої суперечки про висловлювання однієї публічної особи.
Поляризація як дзеркало реальності
Переважна частина нашого активного проукраїнського ком’юніті перебуває у своєрідній бульбашці. Ми часто уявляємо, що майже всі українці розділяють наші цінності, погляди і настрої, особливо коли йдеться про війну та ідентичність. Але це не так однозначно.
Пригадаймо результати виборів 2019 року: 73% українців підтримали кандидата з меседжами, які самі по собі суперечили багатьом ідеалам «Армія, мова, віра». Заклики типу «перестати стріляти» чи «яка різниця, якою мовою говорити» мали широкий резонанс, що свідчить про значний спектр думок серед населення.
Війна, звичайно, зрушила багато чого в свідомості, але не всі та не назавжди. Чим довше триває конфлікт, чим більше виснажуються люди, тим сильніше зростає запит на його завершення. І чимало хто може відчути, що відповідальність за війну лежить не лише на Росії, а й на нашому керівництві.
Кілька місяців тому медик, що працює з військовими, щиро казав мені: «Навіщо нам Донбас? Треба лишати його і завершувати війну — хлопці розповідають жахи, що волосся дибки». Це лише один із багатьох таких голосів.
Корупційні скандали, які періодично вибухають, лише посилюють думку частини людей, що еліта зацікавлена у продовжені війни. Чи є це правдою — окреме питання, але ці настрої існують. РФ не є єдиним джерелом цих переконань: пропаганда більш ефективна там, де вже є грунт — проблеми, страхи, певна недовіра.
До того ж у воєнний час соціологічні дослідження варто читати з обережністю. Відкритість у відповідях падає через соціальний тиск і самоцензуру: багато хто просто не хоче чи боїться озвучувати правду.
Поляризація і суспільна комунікація
Певна частина українського суспільства має погляди, які радикально відрізняються від домінуючого публічного дискурсу. І це не можна списувати лише на «погану репутацію» чи «помилки окремих публічних персонажів».
Поляризація стала глибшою, і з нею треба працювати, а не посилювати її через цькування та приниження «інших». Зменшення розколу — це кропітка щоденна робота:
- через медіа — відкриті, аргументовані обговорення суперечливих тем;
- через освітні програми в школах і університетах;
- через просування проукраїнських цінностей, які мають бути поширені ненав’язливо, але переконливо.
Це — не виключно завдання незалежних ЗМІ, а також важливий напрям державної стратегічної комунікації і культурних проєктів.
Приклад вибачення Олі Полякової за слово «концтабір» показує: коли аргументи подані чітко й з розумінням, позицію можна пояснити й навіть скорегувати, не втративши головного меседжу.
Свобода слова: розмежування між критикою і цькуванням
Свобода слова — це право виражати погляди, які можуть когось ображати чи дратувати, але не означає безкарність для будь-яких висловлювань. Вона має межі — законні та етичні, зокрема щодо захисту прав інших і безпеки держави.
Тому в суспільній дискусії важливо зберігати баланс:
- Дискусії мають відбуватися в аргументованій формі.
- Критика — це прекрасно, вона розвиває суспільство, якщо не переходить у особисті образи.
- Погрози, цькування та приниження — неприпустимі.
Суспільство має вміти приймати різні світогляди і думки, що існують пліч-о-пліч, навіть якщо вони суперечать одна одній. Тут важливо поважати право інших мати власну точку зору, поки вона не порушує закон і не загрожує безпеці.
Цікаво, що багато хто, хто зазвичай критикує державний вплив і цензуру, актуалізував в цьому випадку тему «свободи слова». Це підкреслює складність і неоднозначність сучасної ситуації.
Небезпека уніфікації поглядів і суспільний контроль
Війна виховала в суспільстві певний канон «хорошого українця» — набору правил і норм, що регламентують, що можна думати, говорити і робити. Ті, хто відхиляється від цього «канону», часто піддаються осуду або бойкоту, іноді — навіть у межах громадянського сектору.
Саме цьому чиннику спротив виразила у своїх висловах Полякова — прагнучи зберегти простір для власної особистої свободи та індивідуальності без тотального регламентування.
Останні події свідчать про небезпеку широкомасштабних «ревізій» громадської думки або публічного осуду за відмінні погляди, які можуть виходити далеко за межі початкової задумки.
Варто пам’ятати: лицемірна або надмірна соціальна зіграність здатна стати причиною несподіваних політичних зсувів на повоєнних виборах. Понад усе треба уникати боротьби не «з ворогом», а з частиною власного суспільства.
Адже сьогодні як ніколи важливо знаходити те, що об’єднує, а не ділити те, що може розколювати.
