Власноруч спричинена криза в Україні – Детектор медіа.

Самозаподіяна політична та військова криза в Україні: що стоїть за перестановками в Мінобороні

18 серпня президент України Володимир Зеленський офіційно запропонував на посаду в. о. міністра оборони Євгена Хмару, колишнього високопосадовця СБУ. Це практично перекреслило шанси на повернення Михайла Федорова, чия кандидатура потребувала затвердження парламентом. Попри розкол у фракції «Слуга народу» і відсутність більшості, Рада нарешті погодила це призначення.

У своєму відеозверненні Федоров наголосив на необхідності законного, безпечного і реалістичного механізму для проведення виборів в умовах повномасштабної війни: «Ми не можемо дозволити Путіну вирішувати, коли українці обиратимуть владу». Він підкреслив, що демократія — це один із ключових мотивів боротьби України.

У своєму виступі Федоров також закликав до підвищення підзвітності владних структур, розкритикував корупцію й бюрократичні перепони в умовах воєнного часу. Він підкреслив, що нецільове використання оборонних ресурсів суттєво підриває боєздатність сил, позбавляючи їх необхідної техніки. «Уряд має нести відповідальність», — наголосив політик.

Більшість громадян сприйняли звернення Федорова як помилкове, однак вагомість відповідальності за кризу лежить і на Зеленському, і на самому Федорові.

Що передувало кризі?

Ще 15 липня Зеленський звільнив Михайла Федорова з посади міністра оборони — всього за півроку після призначення — в рамках масштабного урядового перезавантаження. Його усунення стало однією з найбільших помилок останніх років, на рівні зі звільненнями Василя Малюка з СБУ та Валерія Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ, якого після того «переслали» послом до Лондона. Всі ці фігури вважалися висококваліфікованими, а їхнє відсторонення суттєво ослабило національну безпеку.

Звільнення призвело до найсерйознішої політичної кризи з початку широкомасштабного вторгнення, перевершивши навіть протести минулого року проти ліквідації незалежних антикорупційних органів НАБУ та САП.

У багатьох містах України, зокрема в Києві, пройшли багатотисячні акції протесту, деюча молодь була кількісно ідейним ядром руху. Підтримку Федорову висловили заступник командувача Повітряних сил, який пішов у відставку, і командувач Об’єднаних сил Михайло Драпатий. Опозиційні політики, а також українські й західні медіаресурси, включно з єврокомісаром з оборони Андрюсом Кубілюсом, засудили рішення щодо міністра оборони. Водночас Хмару підтримали командири ВМС, Десантно-штурмових військ і Територіальної оборони.

Внутрішній конфлікт між Федоровим та Сирським

Незабаром стало очевидно, що за цією кризою ховається глибокий протистояння між Федоровим і головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Вік і стиль керівництва, інноваційний підхід Федорова (35 років) проти традиційного погляду Сирського (61 рік), а також різні бачення ведення війни спричинили глибокий розкол.

Сирський не асоціювався з корупцією й рідко виступав у медіа, однак після звільнення Федорова спробував донести публічну позицію, твердячи про пріоритет інтересів України понад амбіції окремих посадовців. Тим не менш, 26 липня він був усунутий з посади головнокомандувача, а на його місце призначили Михайла Драпатого.

Діяльність Федорова на посаді міністра оборони

За час свого короткого керівництва Михайло Федоров ініціював аудит оборонного відомства, виявивши перевитрати на 6,6 млрд доларів. Він запровадив поліграфи для посадовців, відкриті тендери в закупівлях зброї, знизивши, наприклад, вартість артилерійських снарядів на 16%. Завдяки цьому блокував розподіл вигідних контрактів серед наближених компаній, чим викликав конфлікти з впливовими особами в політиці та військовому керівництві, включно з Сирським.

Війна та зміни під час каденції Федорова

Саме за період, коли Федоров очолював Міноборони, відбувся переломний момент у війні на користь України. Це ставить під сумнів рішення Зеленського звільнити автора успішної стратегії. Kyiv Independent наголошує, що Зеленський і Сирський не мали реального плану перемоги, тоді як Федоров пропонував чітку стратегію, яка окреслювала кроки для подолання кризи мобілізації й оптимізації військових ресурсів.

Технократичні заяви і реальна суть перестановок

Офіційні пояснення Зеленського зводилися до впровадження “оновленої політичної стратегії” та підготовки до “ще однієї важкої зими”, не розкриваючи, чому Федорова слід було замінити саме на цьому етапі. На спільній пресконференції з британським прем’єром він у певній мірі визнав наявність конфлікту між Федоровим і Сирським, заявивши про власну відповідальність.

Депутат фракції «Слуга народу» Олександр Мережко натякнув, що звільнення пов’язане з конфліктом міністра з «старою генеральською школою» та реформами мобілізації, які викликали значне спротив і критику.

Мобілізаційні проблеми в Україні

Зеленський неодноразово наголошував на проблемі відсутності прогресу у мобілізації, бо ця тема ставала особливо гострою на фоні повідомлень про можливу повну мобілізацію в Росії, плани якої передбачають залучення півмільйона військових після вересневих парламентських виборів.

Мобілізація в Україні — виклик, який не зміг вирішити жоден із попередніх міністрів оборони, включно з Федоровим. Зіткнення між військовими комісаріатами й місцевим населенням були зафіксовані, навіть у зазвичай патріотичних регіонах, як-от Львів.

Крім того, уряд у 2025 році видав постанову, яка дозволила чоловікам 18–22 років безперешкодно виїжджати за кордон під час воєнного стану, що викликало ще більше суперечок щодо ефективності призову.

Внутрішньо переміщені особи та українські біженці

Після початку повномасштабного вторгнення понад 4,8 мільйонів українців перебувають у ЄС, Великій Британії, Норвегії та Швейцарії, з половиною з яких, за опитуванням КМІС 2024 року, можуть розглядати повернення. Євросоюз продовжив тимчасовий захист для біженців до березня 2028 року, але чоловіки призовного віку будуть виключені з нових приїздів, якщо не виконали військовий обов’язок або не входять до категорій звільнення.

У Польщі висловлюють претензії щодо чоловіків призовного віку, запрошуючи їх повернутися в Україну для служби, а також посилюють правила натуралізації.

Реформи Федорова в мобілізації

Федоров підрахував, що в Україні близько 2 мільйонів ухилянтів від служби, крім того, значна кількість дезертирів. Він почав запроваджувати низку заходів для стимулювання мобілізації:

• Підвищення місячної оплати піхотинцям із 2500 до 7000 доларів;
• Впровадження фіксованих контрактів різної тривалості;
• Винагорода компаніям-посередникам за залучення новобранців;

Також передбачалася амністія для тих, хто раніше самовільно залишив частини, та збільшення частки іноземців серед нових рекрутів. Але ця робота є неповною, і загалом мобілізаційна криза залишається відкритою.

Конфлікт адміністрації з військовим командуванням

Після звільнення Федорова стало зрозуміло, що ключова причина протистояння — бажання реформувати систему та виклик усталеним традиціям. Федоров звинувачував Сирського в блокуванні реформ і небажанні відкрито визнавати проблеми. Зі свого боку, Сирський взяв на себе роль захисника традиційного військового керівництва, посилаючись на досвід і дисципліну.

Чотири ключові аспекти конфлікту:

1. Військова доктрина: інноваційні технології і асиметричний стиль Федорова проти традиційної «живої сили» та великих втрат, що підтримує Сирський;
2. Інституційний контроль: опір Генштабу реформам і модернізації, за якими стояв Федоров;
3. Питання мобілізації: невирішені проблеми призову та контрактної служби;
4. Контроль над наративом і політична вага: зростання впливу Федорова спричинило напругу з владою і військовими керівниками.

Політичні та суспільні наслідки

Звільнення Федорова спричинило низку відставок серед вищого військового керівництва та активістів, які виступали на його підтримку. Попри пропозиції залишитися радником президента або очолити військову реформу в РНБО, Федоров відмовився працювати без посади міністра оборони.

Федоров став символом «поколінської зміни» в оборонному секторі, коли молоді професіонали із сучасним баченням і західною освітою поступово витісняють стару гвардію радянської епохи.

Впровадження технологій та інновацій

Під час своєї каденції Федоров підтримував розвиток сучасних дронів і систем військових технологій, ініціював платформу Brave1 для фінансування стартапів та сприяв інтеграції цифрових інструментів у оборону. Йому приписують перемовини з Ілоном Маском щодо обмеження для Росії доступу до супутникового інтернету Starlink.

Двадцятка ключових досягнень Федорова в обороні

Федоров розробив комплексний план, що включав такі напрямки:

• Боротьба з ППО та зв’язком російських військ;
• Логістична блокада Росії для послаблення її економіки;
• Покращення системи командування та бойового забезпечення;

Також було запроваджено відкриті тендери з економією мільйонних сум, розвиток навчальних програм, підвищення зарплат і поліпшення умов служби, а також інтеграція західної військової допомоги й модернізація армії.

Чому Зеленський утримався від повернення Федорова

Президент пропонував Федорову посади, які передбачали роботу над інноваціями й реформами поза межами міністерства оборони, але той відмовився, наголошуючи, що хоче продовжити зміни виключно з посадою міністра. Спостерігачі вбачають у цьому низку причин:

1. Реформи зачіпали численні інтереси, пов’язані з оборонними компаніями і бюрократичними колами;
2. Різні підходи до ведення війни, зокрема конфлікт новаторства і традиційних цінностей;
3. Критика Федорова на адресу військового керівництва і мобілізації;

Зеленський бачив у зростанні впливу Федорова загрозу для власної політичної позиції, що ускладнювало будь-які компроміси.

Динаміка підтримки та міжнародна реакція

Звільнення Федорова різко збільшило його популярність в Україні. За опитуваннями, у разі виборів він міг би перемогти Зеленського у другому турі зі значним відривом. Популярність Федорова пов’язують із його іміджем реформатора, «батька дронів» та ініціатора успіхів на фронті.

Західні медіа, зокрема Financial Times, вважали рішення про звільнення непослідовним і шкідливим для української оборони, підкреслюючи необхідність залучення найкращих талантів у військове керівництво. У Росії це рішення сприйняли як перемогу.

Пересувне майбутнє української політики

Подібна ситуація нагадує політичні перевороти минулих десятиліть, коли звільнення опонентів лише зміцнювало їхні позиції в майбутньому. Україна продовжує долати складний шлях у воєнно-політичній сфері, що значною мірою формує її здатність протистояти зовнішній агресії.