Позиція журналістів як показник стану взаємодії між владою та медіа

Контекст і передісторія

Остання заява восьми провідних українських журналістів викликала суперечливі відчуття в медіа-спільноті. Протягом багатьох років медіаактивісти формували потужні політичні заяви, що мали вагомий резонанс і підтримку колег. Водночас цьогорічна ініціатива не була попередньо оприлюднена серед ширшої медійної аудиторії, а звернена більше до громадян, ніж до журналістів.

Це підкреслює небезпечну тенденцію розколу між окремими виданнями, що вже виявлялося під час президентських подій, коли одних медіа запідозрили у більш лояльному ставленні, а інших — навпаки в критиці влади.

Гострі питання та журналістський активізм

Поставлені питання мають явний політичний відтінок і, ймовірно, не отримають прямої відповіді від глави держави, з огляду на його публічний стиль комунікації. Проте завдання журналістів — не просто отримати відповіді, а заявити про існування проблем, підкреслити важливість суспільних викликів.

Прецеденти подібних заяв були і раніше — журналісти ставили гострі запитання до різних президентів України, від Гонгадзе до Найєма. Співвідношення журналістики та активізму тут дуже тонке:

• Журналістика іноді вимагає відкритої підтримки суспільства та його інтересів.
• Активізм може виходити за межі традиційного інформування і включати позиціювання.

Мирний час vs. війна: вплив на комунікації

Критика влади під час війни має особливий сенс та вагу. Саме зараз гострий контроль залишається надзвичайно важливим, але ціна публічної критики зростає через можливість використання інформації ворогом або недоброчесними силами за кордоном.

Обговорення практичних шляхів — публічних чи прихованих — критикувати владу ведеться серед експертів уже давно. Наприклад, в одному з ранніх випадків посолка США у Києві радила намагатися вирішувати проблеми непублічним шляхом, аби зберегти авторитет і уникнути зовнішньої маніпуляції.

Водночас маємо усвідомити, що замовчування теми — не варіант, адже ворог використає будь-яку правду у своїх інтересах.

Внутрішні протиріччя медіа та політичний активізм

Нині все виразніше помітна розбіжність у поглядах журналістської спільноти щодо ролі медіа в умовах війни. Деякі медіа явно схиляються до політичного активізму, можливо, підтримуючи певні політичні сили всередині країни.

Особливу увагу варто звернути на такі моменти:

1. Можливий вплив західних партнерів на позиції частини журналістів.
2. Певна непрозорість у комунікації президента та його оточення з медіа.
3. Відсутність пресконференцій президента понад півтора року і ігнорування гострих запитань.

Ця ситуація підкреслює недоліки у стратегії відкритості влади до суспільства.

Роль лідера і комунікаційна відповідальність

Відповідальність за якість влади насамперед лежить на президенті, який формує систему управління та підбір кадрів. Неможливо стверджувати про незнання керівником проблем корупції чи інших недоліків у найближчому оточенні, особливо якщо підтвердження знайдено в численних матеріалах.

Зміни потрібні не лише в уряді, а й у підходах до лідерства, культури керівництва та взаємодії з підлеглими. Зокрема важливо:

• Відмовитися від кадрових ротацій, що базуються лише на особистих зв’язках.
• Сформувати середовище, де можна відкрито говорити про проблеми.
• Відмовитися від ставлення суспільства як пасивної аудиторії.

Потенційний резонанс заяви і подальші кроки

Незважаючи на скептичні оцінки стосовно впливу заяви, авторитетність та незалежність видань, які її підтримали, можуть створити значущі зрушення в інформаційному полі. В ідеалі, кризові менеджери президента повинні домогтися проведення пресконференції, відкритої для всіх журналістів, що дали б відповіді на складні запитання.

Діалог – ключ до розуміння і налагодження довіри. Замовчування проблем призводить лише до їх загострення, а виправлення ситуації потребує визнання існування цих викликів.

Постійна комунікація, чесність та відкритість — запорука міцної довіри між владою та суспільством.