Венеція-2026: на перетині культури, влади та етичних виборів

Венеційський кінофестиваль-2026: мистецтво, політика і виклики сучасності

83-й Венеційський кінофестиваль завершився рішеннями, які виходять далеко за межі суто кінематографічної оцінки. Головний приз – Золотого лева – отримала дансько-єгипетська режисерка Мей ель-Тухі за фільм Woman Unknown. Виконавиця головної ролі, Матільде Арсель, здобула Кубок Вольпі за найкращу акторку. Гран-прі журі поїхало до Лі Чхан-дона за стрічку Possible Love, а приз за режисуру – Іллі Хржановському за суперечливий DAU. Спеціальний приз журі присудили документальному фільму NAZA Юваля Абрагама та Рейчел Сзор. Серед акторів найкращим визнали Джона Малковича за роботу у Wild Horse Nine. Премію Марчелло Мастроянні для початківця отримала Малю Хебізі за 15/18 (A Place to Heal).

Різноманітність жанрів і тем: кіно як відображення суспільства

Журі, очолюване Меггі Джилленгол, презентувало не просто набір переможців, а широку панораму актуальних проблем:

• соціальна драма
• політичні документальні роботи
• історичні реконструкції
• авторська комедія
• психологічний трилер
• екстремальні арт-проєкти, як-от DAU

Дуже помітною стала увага до тем влади, насильства, соціальних класів, гендерної нерівності, а також історичної пам’яті та голосів, які зазвичай залишаються поза офіційними наративами.

Жіночий погляд та історія в Woman Unknown

Фільм Мей ель-Тухі – це історія про Данію 1945 року, яка розповідає про молоду дівчину Марі, що працює в будинку заможного чоловіка і опиняється у центрі публічного осуду через колаборацію з німецькими солдатами. Стрічка порушує питання колективної відповідальності, соціального покарання і статусу жінки у післявоєнному суспільстві.

Важливо зауважити, що в конкурсній програмі Венеції-2026 лише дві з 21 фільму були створені жінками, що робить нагороду особливо символічною для боротьби за рівні права в кіноіндустрії. Проте, Woman Unknown розгортає тему ширше і торкається природи суспільних механізмів ідентифікації “винних” після складних історичних подій.

Роль акторки

Матільде Арсель вдалося створити образ, в якому особиста історія плавно переходить у колективний осуд. Її нагорода є не лише визнанням таланту, а й нагадуванням про те, як легко особистість може опинитися в пастці чужої інтерпретації минулого.

Інтимність і соціальна структура у Possible Love

Лі Чхан-дон демонструє, як класова нерівність глибоко впливає на стосунки двох подружніх пар. Стрічка показує, що особисті відносини не існують окремо від економічного і соціального контексту, і що свобода вибору часто обмежена тими структурами, в яких ми живемо.

Політика на Венеції-2026 не завжди виглядає як прямий протест чи декларація, а радше проявляється у способі розповіді про життя, роботу, любов і бажання. Таким чином, навіть самі тіла і почуття персонажів стають ареною більш глобальних суспільних процесів.

«DAU»: масштабний, але суперечливий проєкт

Ілля Хржановський створив довготривалий фільм-експеримент, який занурює глядача в атмосферу радянської інституції. Хоча DAU отримав визнання за режисуру, стрічка викликає численні етичні питання, пов’язані з жорстоким ставленням до учасників і методами зйомок.

Творчий задум полягав у стиранні межі між грою та дійсністю, але все це супроводжується важкою театральністю та іноді виснажливою драматургією, що пригнічує замість провокувати до роздумів. DAU – це виклик терпінню глядача і спірний приклад радикального кінематографічного експерименту.

Документальний погляд у NAZA

Документальна стрічка Юваля Абрагама та Рейчел Сзор досліджує ізраїльську військову машину та операції в Газі. Фільм включає свідчення колишніх військових і розвідників, що робить його сильним журналістським розслідуванням з переконливою кінематографічною формою і атмосферою.

Незважаючи на свою потужність, NAZA фокусується переважно на критиці ізраїльської політики, при цьому майже не торкаючись подій 7 жовтня 2023 року – нападу ХАМАС, який залишив глибокі травми в ізраїльському суспільстві. Тож стрічка залишається однобічною в контексті складного конфлікту.

Визнання акторської майстерності: Малкович і Хебізі

Джон Малкович у Wild Horse Nine

Роль смертельно хворого колишнього агента, який опиняється на острові Пасхи, принесла Малковичу заслужене визнання. Його герой – це суміш сарказму, вразливості й страху перед смертю, які він розкриває через тонкий, багатоплановий акторський стиль.

Малю Хебізі у 15/18 (A Place to Heal)

Нагорода для молодої актриси відзначає її роль підлітка, що проходить лікування у психіатричному відділенні. Хебізі вдалося створити персонажа живим, суперечливим і щирим, без перетворення на порожній символ травми. Незважаючи на драматургічні недоліки стрічки, її роль є однією з центральних у створенні емоційного напруження.

Український кінематограф на Венеції-2026

Україна була помітною не лише через повнометражний дебют Микити Гибаленка Камуфляж, але й завдяки короткометражці Тиша Павла Шпегуна, що здобула нову міжнародну відзнаку Airone della Laguna в програмі Orizzonti Short Films. Обидва фільми говорять сучасною мовою особистих історій, міграції, втрати і нових початків, відходячи від шаблонних тем війни.

«Камуфляж», створений в Німеччині, передає подвійну перспективу – українську за досвідом героя і німецьку за виробничим контекстом. Тиша ж – камерна і лірична історія, що розкриває теми самотності та людського зближення. Разом ці роботи підтверджують, що сучасне українське кіно має голос, який почула міжнародна спільнота.

Підсумки фестивалю: кіно про владу, втрату і складність

Об’єднуючи тему, Венеція-2026 показала кіно про людей, які не можуть повністю контролювати свою історію та власну долю:

1. Персонажі Woman Unknown стикаються з нав’язувалися суспільством ярликами і судженнями.
2. У Possible Love особистість формується всередині жорстких соціально-економічних рамок.
3. Герої документального NAZA — це свідки і учасники системи, що породжує конфлікти.
4. Роль Джона Малковича відображає безсилля перед минулим і наближенням завершення життя.
5. Підлітки з 15/18 залежать від дорослих, які не завжди знають, як їм допомогти.

Навіть амбітний DAU — це про примусову підпорядкованість людини системі, котра визначає її реальність. Ці картини разом малюють образ світу, де влада над особистістю часто є ключовим фактором, а кіно стає простором для поєднання мистецтва й суспільного осмислення.

Незалежно від жанру й підходів, фестиваль вкотре підкреслює важливість кіно, яке не дає готових відповідей, а змушує задуматися, залишаючи простір для різних інтерпретацій і непростих емоцій.